- Потрібно відмовитися від успадкованого від Радянського Союзу звернення "товариші" на споконвічне українське "г-н" і "панове". Це однозначно. Вживати "товариш" в наш час - це неподобство, - каже професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Олександр Пономарів, 82 роки. - З Амен звернення і офіційні гасла необхідно терміново, тому що це ментальний зв'язок української армії з радянським минулим. Гасла такі ж важливі, як символіка і уніформа. У перші роки незалежності в статутах Збройних сил України було передбачено паралельні форми звернення "товариш" і "пан", але комуністи домоглися вилучення останнього.
Інакше вважає директор Інституту української мови 67-річний Павло Гриценко. Він не проти звернення "товариш".
- Воно зустрічається в творах класиків української літератури, тому властиво нашій мові. Не потрібно боятися, що співзвучно з російським, - пояснює Гриценко. - Відбувається з тюркської від слова "товар" - майно, і суфікса "іш" - спільник. Його вживали торговців, які возили товари з Середньої Азії до Центральної Європи через територію сучасної України. Самому відправлятися в дорогу було небезпечно. Тому брали з собою людину, котрий допомагав збувати товар - "товариша". Згодом слово набуло значення "друг", "приятель". У козаків "значків товаришами" називали тих, хто відзначився в боях і потрапляв в оточення гетьмана. В Українській Народній Республіці в 1917-1919 роках вживали формулювання «товариш міністра» - заступник міністра. "Господа" - це пряме запозичення з польського. Ми повинні приймати своє.
