28 років незалежності: до чого прийшли?

5 хвилин
28 років незалежності: до чого прийшли?
Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва до Дня незалежності опублікував свої дослідження. На питання, чого було більше за час незалежності України - позитивного або негативного - українці відповіли так: 26% бачать більше позитивного, 23% - негативного, а 46% дотримуються до тієї думки, що як і позитивного, так і негативного було порівну. Пише "ЗОРЯНИЙ".

70% респондентів відповіли, що День незалежності є державним святом, для 23% - це просто вихідний день. А 4% українців вважають цей день історичною помилкою.

Для будь-якої країни важливо не тільки здобути незалежність і суверенітет, але й утримати цей статус. І тут все залежить від внутрішнього потенціалу і зовнішніх чинників.

«Суверенітет держави - це найдорожчий геополітичний актив, за який борються всі країни. Україна втратила суверенності унаслідок сильного зовнішнього управління країною починаючи з 1994 року, коли ми відмовилися від ядерного потенціалу, і почався процес управління країною зовні », - вважає політолог Руслан Бізя.

Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Лідія Ткаченко не вважає зовнішнє управління Україною таким значущим, і впевнена, що незалежність - це особиста відповідальність кожного за свої вчинки і бездіяльність. Це вміння визнавати помилки, аналізувати ситуацію і в першу чергу знаходити свою провину в проблемах.

«Звалювати все на те, що ми знаходимося під зовнішнім управлінням, що нами керують МВФ, Трамп і бог знає хто, це смішно, тому що сьогодні немає таких країн вільного польоту, навіть Північна Корея не ізольована повністю. У сьогоднішньому світі не можна бути повністю незалежним.

Всі від всіх залежать. Інша справа, потрібно навчитися розуміти, що всі країни виходять зі своїх ситуацій, і всі країни вирішують свої проблеми в тому числі і за рахунок помилок інших країн», - впевнена Лідія Ткаченко.

За словами Лідії Ткаченко, наші перспективи на розвиток ускладнилися процесами, які були закладені ще в 90-х роках минулого століття. Це розвал промисловості та зменшення населення.

«Головна біда - це скорочення працездатного населення. Воно відбувається дуже швидко. А народжуваності підніматися немає з чого. Сьогодні у нас зайнятого населення - 16 мільйонів. З них 4 мільйони працюють неофіційно. Виходить близько 12 мільйонів чоловік, які створюють публічні фінанси», - розповідає експерт.

Частина працездатних українців працюють за кордоном. Наприклад, за даними Закладу соціального страхування Польщі, в їхній країні працевлаштовано 483 тисяч українців. А неофіційно працюють набагато більше.

«Якщо за останні 5 років рівень міграції зростає космічними темпами, це говорить про те, що люди бачать ситуацію і голосують ногами. Це влаштовує західних партнерів. Тому що сучасна експансія - це не танки і зброя, це коли у тебе вивозять мізки і кваліфіковану робочу силу», - вважає політолог Руслан Бізя.

Причиною високих темпів міграції експерти вважають економічну ситуацію в країні. За 28 років незалежності Україна пережила 4 економічні кризи. Це призвело до того, що економіка стала аграрно-сировинною колоніального типу, яка залежить від зовнішніх світових цін на метал, руду, зерно. Так вважає економіст Віктор Скаршевський.

«На жаль, в Україні немає запобіжників, запасів для того, щоб м'яко пройти кризи. Після жодної кризи українська економіка не відновлювалася і потрапляла в нову пастку - кредити. З 28 років незалежності Україна 20 років знаходиться під 10 програмами МВФ. Така незалежна залежність від МВФ і ось результат - Україна стала найбіднішою країною Європи», - каже Віктор Скаршевський.

Додаткові виклики для України - це світ, який швидко змінюється. Роботизація та діджиталізація - це вже підкорює розвинені країни. Айтишників замінює штучний інтелект. А робот-пилесмок прибирає житла. Нові технології проникають в усі сфери життя в світі, але в Україні все ще переважають старі.

«У нас головний сектор зайнятості - це торгівля. При чому в цій торгівлі маса людей працює не офіційно, вони не платять податки, не дотримується трудове законодавство, де взагалі не працюють ніякі закони. І немає поняття бізнесу, суцільне обдурювання. І такий спекулятивний характер відносин накладається абсолютно на все», - розповідає провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Лідія Ткаченко.

За словами експертів, 28 років для країни - це юний вік. Перші кроки не завжди успішні, але це цінний досвід, накопичення знань і навичок, аналіз помилок і прагнення до майбутнього. Якщо змінити економічну, соціально-політичну та культурну моделі розвитку, то цілком ймовірно, що ми станемо за 5 років подібні Франції, як обіцяв перший президент Леонід Кравчук. Або наздоженемо Польщу, як запевняв Віктор Ющенко. І зможемо зробити Україну - країною мрії, в чому переконує президент Володимир Зеленський.

Читайте также