Журналісти - розслідувачі вимагають світового рівня захисту

6 хвилин
Журналісти - розслідувачі вимагають світового рівня захисту

Журналістам-розслідувачам не вистачає доступу до інформації, захисту конфіденційності джерел та фізичної безпеки. Ситуація загострюєтьс і потребує розголосу, вважають представники українських ЗМІ. Вони розраховують на законодавчі ініціативи нової влади. Розповідає кореспондент «ЗОРЯНОГО».

Журналістів-розслідувачів називають сторожовими псами демократії. Адже своєю роботою вони створюють дискусію у суспільстві, говорять про важливі теми, піднімають кричущі проблеми і, зрештою, стають учасниками боротьби з корупцією. 

У той же час саме журналісти-розслідувачі найбільше потерпають від погроз, побиттів і навіть втрачають життя.

Журналіст Олександр Ярощук виділяє чотири основні умови для належної роботи колег.

  1. Доступ до джерел інформації має бути безперешкодний і з гарантією на конфіденційність джерел інформації. Особливо це стосується викривачів, які є одними з джерел інформації.
  2. Фізична та цифрова безпека. Журналісти не повинні переслідуватися, а якщо переслідуються, то держава має створювати механізми, які б допомагали захищати журналістів. Це стосується і викривачів, бо вони зазнають різноманітного тиску на роботі, від органів влади.
  3. Дотримання стандартів. Важливо, щоб журналісти дотримувалися стандартів.
  4. Фізична безпека.

Попри вагоме значення журналістики розслідувань в останні роки, існування усіх цих умов під сумнівом, запевняють журналісти.


ФОТО: Журналістам-розслідувачам не вистачає доступу до інформації, захисту конфіденційності джерел та фізичної безпеки.

В Україні права журналістів захищають окремі норми, які прописані в Конституції України, також є Закон про інформацію, про друковані засоби інформації. Оскільки Україна є державою-членом Ради Європи, вона зобов»язана дотримуватися принципу верховенства права та захищати права людини згідно до норм Конвенції та інших міжнародних стандартів.

Журналістика розслідувань не може існувати без джерел інформації, одними з яких є викривачі, які повідомляють про факти порушень прав людини, нецільове використання ресурсів, корупцію та інші зловживання. Оскільки викривачі здебільшого надають інформацію на правах анонімності, то журналісти погоджуються не розкривати їхні імена.

«Хоча Україна приєдналася до Конвенції ООН про запобігання корупції, в країні досі не було повноцінного закону, який би регламентував захист викривачів. Хоча його громадські активісти подали ще в 2016 році, однак я розумію, що він недоопрацьований, тому що стосується питання лише корупції і корупційних правопорушень.

З іншого боку варто розуміти, що викривачі мають повідомляти не лише про корупцію, але й про органи місцевого самоврядування, довкілля, а законодавець намагається звузити сферу використання викривачів і їхнього захисту», - розповідає журналіст Олександр Ярощук.

Відомий своїми гучними розслідуваннями журналіст Денис Бігус вважає, що захист викривачів – це не юридична проблема, і такі стосунки вибудовуються не на довірі в юридичні процедури.

«Якщо вже дійшло до юридичних процедур, то виникла проблема, і довіра зруйнована. А радше проблема є технічна. В тому сенсі, що краще не знати ім.»я викривача. У більшості випадків це люди, які мають доступ до інформації, наприклад, закритих банків даних або інше. У 95% випадків я можу сказати, що я навіть не знаю, як їх звати. І це найбільш надійний захист людини, яка допомагає, ніж будь-що інше», - впевнений Денис Бігус.

Також Денис Бігус наголосив, що київські журналісти-розслідувачі в кращому становищі, ніж регіональні, які мають більше погроз і переслідувань.

« Нас, киян, захищає публічність і медійність. Це те, чого немає в регіонах. Це захищає нас від виникнення проблем. А якщо вже виникають, то не думаю, що ми більш захищені юридично. У нас немає проблем з системними погрозами. У нас є юридичні наїзди», - розповідає Денис Бігус.

Юристи, які займаються правами журналістів, кажуть, що без захисту джерел інформації журналістика втратила б довіру і не змогла б надавати аудиторії велику кількість суспільно значимої інформації. Одним з фундаментальних прав журналіста є не розкриття викривачів.

«Є рекомендації Ради Європи про право журналістів на не розкриття джерел. В цій рекомендації теза така, що журналіста можна змусити розкрити джерело тільки в надважливих для країни випадках, коли мова йде про загрозу життю чи тероризм. 

І тільки після того, як держава в особі слідчих органів зробила все сама, щоб отримати інформацію і не змогла, тоді вже вона йде до журналіста і просить про джерело», - розповідає виконавчий директор ГО «Платформа прав людини» Олександр Бурмахін.

Інший важливий аспект безперешкодної роботи викривачів і розслідувачів – захист від фізичного тиску. 2018 року в Україні було зафіксовано 235 порушень прав журналістів. Найбільшу кількість порушень (96) зафіксували у сфері «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», на другому і третьому місці – «погрози і залякування журналістів» (33) та «побиття і напади» (31).

Україна, за словами журналістів, має прийняти закон про захист прав викривачів, як це зробили 15 країн світу, зокрема, Велика Британія, Австралія, Румунія, Японія, ПАР, Південна Корея. Наприклад, у Південній Кореї це дозволило повернути до державного бюджету 10 мільярдів доларів.

За словами Дениса Бігуса, не всі розслідування створюють коливання, які відбивається у коридорах влади. Він наголошує, що переважна більшість розслідувань залишається без наслідків.

«Навіть ті кейси телепрограми «Наші гроші», щодо яких були відкриті кримінальні провадження, закінчилися, по суті, нічим. У такому разі розслідування мають більше символічне значення, ніж впливають на порядок денний», - розповідає Бігус.

Читайте также