Урбаністичні зображення міських ландшафтів спальних районів Києва у техніці офорту можна споглянути на виставці художника-графіка Тараса Ковача. У його роботах проєкту “Без назви” відсутні люди, але творчість художника про людину, яка живе у певному середовищі, мислить, розвивається, виражає себе. Про це розповів “ЗОРЯНОМУ” митець Тарас Ковач, а також мистецтвознавиця Наталія Маценко.
За словами художника, всі офорти мають конкретну локацію, але вони всі типові, і кожен може знайти свої рідні пострадянські пейзажі.
“Це безпосередній реалізм. Моєю рукою художника я додаю значення буденним пейзажам. Через довготривалий технологічний процес створення картини я надаю сенс тому, що, зазвичай, ми не помічаємо”, - розповідає Тарас Ковач.
Урбаністичні мотиви у проєкті доповнює серія робіт на закопченому склі.
“Момент копоті вогню відсилає до певних ситуацій в країні, хиткості і невпевненості. Зображенням я знаходжусь в діалозі з естетикою наївного малюнку людей, які не є художниками. Вони виражають свої емоції створенням графіті, написів у під'їздах, на стінах будинків”, - розповідає художник.
Естетика міста виражена не лише у роботах художника. Декорації проєкту також слугують головній ідеї виставки. Стіни, на яких експонуються роботи, відіграють роль зонування і нагадують архітектуру міста. Необроблені матеріали з гіпсокартону, незашиті профілі є частиною середовища, в якому ми живемо.
ФОТО: Київ. Національна академія мистецтв України. Виставка Тараса Ковача "Без назви"
Мистецтвознавиця Наталія Маценко описує проєкт “Без назви” як підсумовуючий і критичний водночас. У ньому Тарас Ковач переосмислює традиційну друковану графіку, але не у форматі ретроспективи, а через аналітичні висновки.
“З одного боку - це критичний аналіз еволюції давньої академічної техніки та її актуальності в сучасному контексті, з іншого - історія особистих стосунків із технікою і технологією, спостереження трансформації власного художнього методу”, - пояснює Наталія Маценко.
Після нанесення фарби робота потрапляє під офортний станок і в результаті друкується зображення. Митці називають це технікою ручного глибокого друку.
В Україні є три найбільші школи офорту - Київська, Львівська і Харківська. Вони існують на базі академій мистецтв. Кожна академія має власний підхід до композиції, техніки у графіці та офорту. Колективи формують певні тенденції.
Наприклад, київський офорт більш живописний і фактурний. Львівська і харківська школи - більш камерний, стриманий у кольорі, стилізації, підходу.
На думку мистецтвознавців, українська академічна графічна школа виростила плеяду майстрів, які віднаходять власну образно-символічну мову офорту. Це піднімає графічні техніки на один рівень із іншими видами сучасного мистецтва. Художник Тарас Ковач є найкращим представником київської школи.
За допомогою нових ідей Тараса Ковача в академічному офорті відбувається інтервенція сучасних тенденцій, коли роботи переходять в іншу іпостась. Зокрема, їх можна тиражувати. Митець у своїй практиці поєднує офорт з іншими медіа, надаючи традиційній техніці актуального прочитання.
